Не те, що хотіли якнайшвидше закінчити. Навпаки--оце щоденне вечірнє читання вголос, яке щовечора збирало моїх котиків біля мене на софі.--дуже швидко стало нашою залізною звичкою. Без читання ніхто не йшов спати.
До кінця книги ми так розігналися, що ковтали цілі глави, а діти весь час намагалися попідглядати ілюстрації, щоб дізнатися, що ж там буде далі. Лукас, знаючи фінал ще з фільму, все одно уважно слухав. Люсі теж.
