Про блог та його авторку

Вітаю вас, шановні друзі!

Мене звати Неля Бажан, мені 39 років, і я мама трьох дітей і автор 

проекту для мам “Від Хаосу до Порядку”.

Ідея створення цього проекту виросла з бажання поділитися з іншими жінками моїм більш, ніж 10ти річним досвідом материнства. За ці 10 років я встигла і працювати в офісі, і займатися громадською діяльністю, і підробляти фрілансером, і бути просто домогосподаркою. Зараз, озираючись назад, я бачу виразні закономірності, які проступають червоною ниткою через різні періоди мого материнського і жіночого життя, вони настільки важливі, що я не можу тримати їх у собі, і хочу, щоб інші жінки теж про них знали.

Екскурсія в зоопарк у міжсезоння. “Мундомар” коло Бенідорму.

Досі дивуюся, чому більшість людей вибирає подорожувати і відпочивати у пік сезону.

Припускаю, що комусь можуть подобатися натовпи, черги та гамір. Але це точно не я.

В принципі, мені зрозуміле бажання покинути мегаполіси у спекотному серпні, і не всі люди мають можливість вибирати, коли йти у відпустку. Але якби мені довелося вибирати, то для відпустки я би точно вибрала міжсезоння, що ми, як правило, і робимо.

Вчора ми з дітьми вкотре зїздили в зоопарк поблизу Бенідорму і чесно, жодного разу ми ще не отримали такого задоволення.

“Подорож навколо світу за 80 днів” Жюля Верна.

Нарешті дочитали ми “Подорож навколо світу за 80 днів” Жюля Верна.

Не те, що хотіли якнайшвидше закінчити. Навпаки--оце щоденне вечірнє читання вголос, яке щовечора збирало моїх котиків біля мене на софі.--дуже швидко стало нашою залізною звичкою. Без читання ніхто не йшов спати.

До кінця книги ми так розігналися, що ковтали цілі глави, а діти весь час намагалися попідглядати ілюстрації, щоб дізнатися, що ж там буде далі. Лукас, знаючи фінал ще з фільму, все одно уважно слухав. Люсі теж.

Пробую методику Марі Кондо. У пошуках "магії" порядку.

Я уже й не памятаю, коли востаннє писала у блог. Можна, звичайно, подивитися архіви, бо ж компютер не збреше, але навіщо? Все одно знаю, що востаннє писала дууууже давно, і що останніми тижнями був сильний затик.

Спершу не було навіть ідей. Всі вони злякалися, розбіглися і принишкли. Мабуть, просто не сміли висовуватися, поки не осіла емоційна піна.

Потім ідеї почали потроху виникати. Обережно, як, жучки, що спершу висовують з нірки свої вусики, щоб розвідати, що там назовні.
Якісь із них мені навіть вдалося зловити і записати.
Але не було такого відчуття, що я уже можу ось так просто відкрити Блогера і почати строчити рядки на клавіатурі.

Але сьогодні у мене невеличкий прорив, і я просто не можу про нього не написати.

Незвідані куточки Іспанії. Charcаs de Quesa.

Минулої неділі ми потрапили у місцину, де не було навіть телефонного звязку. Даремно я ходила туди-сюди, намагаючись зловити сигнал антени. Виявилося, то була марна справа, бо антен не було у чималому радіусі. Взагалі-то можна було би й здогадатися, зважаючи на нескінчену протяжність лісів--куди не глянь ліс, без жодного зайвого вкраплення: ані тобі сіл, ані доріг. Навіть жодної просіки (на радість гидким підпалювачам).  "Фоткай-фоткай, поки не спалили!" --підбадьорив мене чоловік.
Я, як оптиміст, не дуже звертаю увагу на такі коментарі, а намагаюся покайфувати від природи, а там таки було від чого кайфувати.

Цікаве хоббі для дитини. Наш домашній розсадник.

А тим часом у нашому  домашньому розсаднику зявилися перші пагінці. 

Найшвидшою виявилася чечевиця. Проросла буквально за 2 дні, і тепер щодня виростає ще на сантиметрик. Щоранку біжу дивитися, що там у розсаднику. За тиждень проклюнулися також перші квіточки, щоправда, їхні паростки поки що мікроскопічні, але вони є! 

Мак, квасоля, квітка "Райська Пташка", петунії та інше поки що не подають ознак проростання. Тому експеримент триває. 

Гірською стежкою навмання.

У мене в душі щось настирливо шкребе, коли діти проводять недільний ранок вдома. Ні, вони чудово собі граються, іноді шкода переривати їхні ігри якимись занудними рутинними справами на кшталт "ходіть обідати".

 Але як на мене, прогулянка--це святе. І саме на вихідних дуже хочеться розширити радіус наших звичних вилазок. Саме тому час від часу я намагаюся витягнути дітей у гори.

Ці екскурсії, як на мене мають 2 великих плюси:

• перший--діти рухаються і розвивають витривалість, 
•  і другий--можна з насолодою побуянити: покричати, пострибати та замазюкатися.

Відповідальність за речі, які ми впускаємо у наше життя.

Як би це не звучало парадоксально, але звільнитися від зайвих речей теж вимагає зусиль. 

Я вже не кажу про внутрішню боротьбу, яку переживаєш, відриваючи від себе колись улюблені речі або ті, у які гіпотетично можна вдихнути нове життя, дати їм новий шанс (майстрині і любителі хендмейду мене зрозуміють).

Непомітно, невпинно і наполегливо. Хто кого: ви непотріб чи непотріб вас?

Непотріб проникає у наше життя непомітно. Пролізає в усі щілини, забивається у шпарки, залежується у наших шафах, в компютері, на полицях. Він зависає прямо у нас перед носом--ось саме тут на вішалці! Накопичується у кишеньках гаманців, під ліжком, у закутках та закапелках і на найвидніших місцях--наприклад, на робочому столі!

Він осідає в нашій оселі невпинно--нещодавно потрібні речі сьогодні стають непотребом--просрочений рецепт, стара візитка, поламаний гребінець, минулорічний записник, діраві панчохи, злежані подушки…

“Домашня бібліотека”. На полиці чи в компютері?

Розбираючи купи непотребу, що за 8 років назбиралися у нашому гаражі, я дісталася до книжкових коробок, з якими теж потрібно щось вирішувати.

Якщо з речами  справа простіша, бо тут усе-таки вмикається почуття прагматизму (треба--не треба), то до книжок, як виявилося, не вдається підійти наскоком і відсортувати їх по таймеру.

Кожна книжка--це не просто склеєний палітуркою стос паперу і не тільки суто інформація. Це частинка світогляду, яку просто так не спакуєш у коробку і не залишиш під сміттєконтейнером із запискою “забирайте, людоньки, кому треба!”

Тому довелося сісти і подумати, що залишати, а що віддавати.

І ось так міркування привели мене до думки, що за останні 20 років місце паперової книжки у нашому житті непомітно змінилося. 

Руки чешуться неспроста.

Звільнення від непотребу 2.  
День 1. 

Уже деякий час відчуваю, що мене всередині щось муляє. Чешуться руки робити щось нове, але щось старе мене не пускає.

У такій незрозумілій ситуації, моє улюблене гасло: “звільнися від непотребу!”

І саме тому я й вирішила взятися до діла.

В принципі, воно і логічно, бо справді уже час закінчити розгрібання залежів, яке я почала більше року тому.  Помешкання  давно вже вдалося розчистити--осанна!-- але залишився ще гараж--цілих 25м2, завалених різними причандалями. Щоб ви зрозуміли драматичність ситуації--це гараж, у якому машина не поміщається.

13 пар шкарпеток під парасолькою.

Нарешті пішов дощ. Довгожданний. Після практично сухої іспанської зими це було просто чарівно. Навіть на свята дощу не було. Звичайно, всі ті, хто активно святкував, а також чисельні відпочивальники були в захваті. Але мені таки не вистачає дощу. Саме тому ледь завидівши мокру землю за вікном, я взяла парасольку і пішла надвір.

Зазвичай іспанці десь ховаються у такі негожі дні, тому це просто ідеальний момент для того, щоб пройтися крамницями і трохи скупитися.

Але для мене шопінг був простим приводом вийти з дому, бо скупилася я за якихось 10 хв, зате гуляла цілу годину.

Забуті скарби дитячої шафи.

Триває флешмоб "Весняний гардероб вашої дитини". 

І я не тільки веду його, а і сама приймаю участь. :)
Кілька днів тому, переглядаючи шафу моїх дівчат знайшла ось цю таку кофточку.

Дивлюся на неї, тихо балдію і майже проливаю невтішні сльози--навіть на Емму вона вже маленька. :(

Сподіваюся, що з цією кофточкою для мене назавжди закінчується період даремно витрачених грошей,  якісних речей, перетворених у залежі та інших розчарувань . 

І такою відбуває в добрі руки моєї сестри. (Добре, що хоч є кому віддати).

Саме над цим працюємо ми з дівчатами у нашому флешмобі.

Весняний і осінній гардероби. Три головні відмінності.

ВЕСНА-ЛІТО

Вам коли-небудь доводилося задумуватися, чому колекції одягу діляться на осінь-зиму і літо-весну? Можна ж було, наприклад, окремо розділити їх прямо на всі 4 сезони. Але це не так, тут все хитріше. Цікаво дізнатися, чому? Тоді давайте розбиратися.

Почнемо із зими і літа.  З ними все зрозуміло, бо погода ж різна. Ніхто не піде на пляж у шубі.

Але осінь і весна часто мають схожу погоду,  чому ж тоді дизайнери відносять їх до різних колекцій?

52е лютого. Де ж вона, та весна?

За вікном дивна погода, якщо зважати на дату у календарі. Можна сказати, погода зовсім не весняна. 

На вулицю зараз іти не дуже то й хочеться. Після довгих зимових місяців всі втомилися від зими, від холоду, від сірості, від того самого зимового одягу--важкого, обємного і  не дуже яскравого. 

Станом на 52е лютого можна констатувати факт, що весна чомусь вперто затримується цього року.

Але це сіре і сумне затишшя може у будья-який момент змінитися на раптове тепло, пташечок і настирливе сонце. 

Якщо у вас немає більш нагальних справ, то ви цілком можете скористатися цією міжсезонною паузою, щоб трохи навести  лад у шафах і підготуватися до зміни погоди.