Гірською стежкою навмання.

У мене в душі щось настирливо шкребе, коли діти проводять недільний ранок вдома. Ні, вони чудово собі граються, іноді шкода переривати їхні ігри якимись занудними рутинними справами на кшталт "ходіть обідати".

 Але як на мене, прогулянка--це святе. І саме на вихідних дуже хочеться розширити радіус наших звичних вилазок. Саме тому час від часу я намагаюся витягнути дітей у гори.

Ці екскурсії, як на мене мають 2 великих плюси:

• перший--діти рухаються і розвивають витривалість, 
•  і другий--можна з насолодою побуянити: покричати, пострибати та замазюкатися.

Відповідальність за речі, які ми впускаємо у наше життя.

Як би це не звучало парадоксально, але звільнитися від зайвих речей теж вимагає зусиль. 

Я вже не кажу про внутрішню боротьбу, яку переживаєш, відриваючи від себе колись улюблені речі або ті, у які гіпотетично можна вдихнути нове життя, дати їм новий шанс (майстрині і любителі хендмейду мене зрозуміють).

Непомітно, невпинно і наполегливо. Хто кого: ви непотріб чи непотріб вас?

Непотріб проникає у наше життя непомітно. Пролізає в усі щілини, забивається у шпарки, залежується у наших шафах, в компютері, на полицях. Він зависає прямо у нас перед носом--ось саме тут на вішалці! Накопичується у кишеньках гаманців, під ліжком, у закутках та закапелках і на найвидніших місцях--наприклад, на робочому столі!

Він осідає в нашій оселі невпинно--нещодавно потрібні речі сьогодні стають непотребом--просрочений рецепт, стара візитка, поламаний гребінець, минулорічний записник, діраві панчохи, злежані подушки…

“Домашня бібліотека”. На полиці чи в компютері?

Розбираючи купи непотребу, що за 8 років назбиралися у нашому гаражі, я дісталася до книжкових коробок, з якими теж потрібно щось вирішувати.

Якщо з речами  справа простіша, бо тут усе-таки вмикається почуття прагматизму (треба--не треба), то до книжок, як виявилося, не вдається підійти наскоком і відсортувати їх по таймеру.

Кожна книжка--це не просто склеєний палітуркою стос паперу і не тільки суто інформація. Це частинка світогляду, яку просто так не спакуєш у коробку і не залишиш під сміттєконтейнером із запискою “забирайте, людоньки, кому треба!”

Тому довелося сісти і подумати, що залишати, а що віддавати.

І ось так міркування привели мене до думки, що за останні 20 років місце паперової книжки у нашому житті непомітно змінилося. 

Руки чешуться неспроста.

Звільнення від непотребу 2.  
День 1. 

Уже деякий час відчуваю, що мене всередині щось муляє. Чешуться руки робити щось нове, але щось старе мене не пускає.

У такій незрозумілій ситуації, моє улюблене гасло: “звільнися від непотребу!”

І саме тому я й вирішила взятися до діла.

В принципі, воно і логічно, бо справді уже час закінчити розгрібання залежів, яке я почала більше року тому.  Помешкання  давно вже вдалося розчистити--осанна!-- але залишився ще гараж--цілих 25м2, завалених різними причандалями. Щоб ви зрозуміли драматичність ситуації--це гараж, у якому машина не поміщається.