Руки чешуться неспроста.

Звільнення від непотребу 2.  
День 1. 

Уже деякий час відчуваю, що мене всередині щось муляє. Чешуться руки робити щось нове, але щось старе мене не пускає.

У такій незрозумілій ситуації, моє улюблене гасло: “звільнися від непотребу!”

І саме тому я й вирішила взятися до діла.

В принципі, воно і логічно, бо справді уже час закінчити розгрібання залежів, яке я почала більше року тому.  Помешкання  давно вже вдалося розчистити--осанна!-- але залишився ще гараж--цілих 25м2, завалених різними причандалями. Щоб ви зрозуміли драматичність ситуації--це гараж, у якому машина не поміщається.

Заради справедливості треба визнати, що гараж у нас виконує більше роль комірчини, де зберігаються різні фарби, лаки, інструменти, несезонний одяг, надлишки посуду, новорічні прибамбаси, карнавальні костюми та інші в принципі потрібні речі.

Але окрім цього--ніде правди діти--там є ще стільки всякого мотлоху, що чорт голову зламає. І саме ним я вирішила зайнятися.

Насправді  можна було б і не чіпати всю цю купу залежів, але мене страшенно бісить те, що доводиться буквально пірнати у нетрі непотребу, щоразу, як треба знайти якусь маловживану штучку, як, наприклад, пасхальні корзинки.

А ще більше бісить, коли я  взагалі не можу знайти те, що мені потрібно.

І крім того я хочу попрощатися з частиною моєї віджилої себе історії, що закарбована у речах, які безнадійно застаріли, як, наприклад, колекції журналів або якісь компакти.

Словом, я вирішила залишити тільки те, що справді потрібно. Тобто те, чим ми реально користуємося.

Завдання, друзі, не з простих.

Просто було з квартирою, бо те, що не викинулося, і викликало хоч мінімальні сумніви щодо його потрібності, ми винесли у гараж.

І ось тепер настав момент правди--прийшов час не просто перетусувати речі, а позбутися від частини з них  назавжди!!!

І я знаю, що тут точно буде ломка.   

З непотребом у мене склалися непрості стосунки: я його ненавиджу, але мені дуже важко його відпускати. Завжди здається, що воно ще колись знадобиться, що можна щось із цим зробити, що це майбутній скарб для колекціоніста-антиквара….

Словом, відмазок завжди знаходиться більш, ніж достатньо.

Як же ж переконати себе позбутися зайвих речей?

у мене тут визріла ідея на рахунок того, що насправді у світі є все, що нам треба, і коли в нас зявиться потреба у якійсь конкретній клюшці, подушці чи корзинці, то ми зможемо її отримати іншим способом, а не тільки піти в гараж і видобути її з запиленого і покритого павутиною кутка. Але це поки що тільки на рівні ідеї, яку ще доведеться випробувати практикою.

Сьогодні стався перший сеанс викидання.

Цілих 30 хв я сортувала мої книженції та інші носії інформації.

Можна сказати, що сеанс закінчився вдало, бо таки кульочок книжечок і дисків я з гаража винесла.

Але точно знаю, що могла би винести набагато більше. Наприклад, навіщо мені словники, якщо є інтернет? Що я буду робити з півсотнею українських  романів, які давно уже прочитала? Можна, звичайно, перечитати заново. Але коли? А коли тоді я читатиму нові українські романи, якщо збираюся перечитати ще раз старі?

Навіщо я залишила книжки про виховання? Про самовдосконалення? Лінгвістичні? Коли я буду їх читати?

Питань багато.

Але процес почався і я рада. 

Знаю, що доведеться попрацювати, але сподіваюся, що в кінці відбудеться очищення не тільки матеріальне, але і моральне, емоційне, психічне і яке там ще може бути.

Завтра день другий. Чекайте на продовження.