Час від часу усім нам доводиться викидати якісь зужиті речі, але є люди, які пішли іще далі--вони намагаються позбутися загалом зайвих речей. Вдома залишається тільки те, чим вони справді користуються, а також ті речі, які їм приємні. Всього іншого вони позбуваются замість того, щоб робити з нього довічний склад по кутках і на антресолі.
Якщо і ви також переконалися, що непотріб є баластом в нашому житті, і сповнені рішучості беретеся до діла, все одно це ще не факт, що вам вдасться справді звільнитися від непотребу.
Чому так?
Тому що у людини є ціла купа різних психологічних барєрів і ментальних пасток, які усякими способами заважають людини щось викинути.
Як правило, людина береться до діла і починає вивертати шафи, перебирати і класифікувати речі. Це займає багато часу і зусиль, а головне нуль позитивних емоцій. Через деякий час ми опиняємося перед порожньою шафою, кількома купками “покласифікованих” речей і нерозумінням, що робити із цим усім далі.
Наступний крок--це переливання з пустого в порожнє: цю річ ми перекладаємо у цю купу, а ту в іншу. І цим можна займатися до нескінченності. бо в балансі нічого не змінилося. Ми поміняли речі місцями, може, викинули там якихось 2-3 зовсім уже негодящих речі, які взагалі нікуди не приткнеш. А все інше одразу “хазяйновито” записується у якісь “потрібні” категорії--для дачі, віддати сусіду, передати племінникам, коли підростуть, віддати комусь (неясно кому, але точно не викинути), пустити на ганчірки. Може ці всі речі взагалі вже нікому не потрібні, може, вам доведеться чекати ще 2 роки, щоб віддати племінникові якусь пластмасову балалайку, може у вас уже шафа тріщить від речей “на ганчірки” , а самих таких “ганчірок” вистачить на 50 років вперед.
Але хто про це задумується?
Просто ми і далі продовжуємо ходити замкненим колом, бо фактично ми ні від чого не звільнилися, а навпаки наклали на себе нові зобовязання—знайти кому віддати наші зужиті речі. Нам від цього стало легше? Ні.
Тому давайте зізнаємося чесно:
якщо в результаті нашого “звільнення від непотребу” ми нічого не викинули, то від непотребу ми не звільнилися.
Може, ми приготували пакет, щоб завтра його винести. Але ж іще не винесли, і завтра цілком можемо про нього забути, а потім хтось покладе на нього щось згори, і непотріб тихенько “перезимує” до наступної весни, коли нам знову доведеться його перебирати і думати, що із ним робити.
Тому ідея проста: ми по-справжньому звільняємося від непотребу тільки тоді, коли назавжди виносимо його з нашої оселі, і більше ніяк.
До речі, якщо вам ще не доводилося робити це цілеспрямовано, то спробуйте. Це такий кайф! Якщо вам вдасться зробити це чесно і рішуче, то ви відчуєте справжню полегкість. Бо звільнюючись від непотребу, ми викидаємо з нашого життя все старе, зношене, неприємне, зайве, обтяжливе--словом все те, що гальмує нас і відверто заважає жити.
Сьогодні у мене відбувся черговий рейд в гараж. Вдома я дуже пильно контролюю появу непотребу, і він у нас надовго не залежується. А от в гаражі назбиралося чимало “потрібних” речей, за яким давно вже місце на смітнику. Ще з минулого разу у мене там лежало півкоробки речей, які ще можуть комусь послужити. Я просто збиралася докомплектувати цю коробку, а потім уже винести під сміттєбак. У нашому місті є люди, які регулярно підбирають такі речі. Сьогодні я просто її винесла, хоча вона так і залишилася напівпорожньою. І чесно кажучи, таки отримала мою заслужену порцію задоволення, бо якесь, нехай і невеличке звільнення таки відбулося.
Немає коментарів:
Дописати коментар