Як заманити дітей в гори. Секрети нашої суботньої екскурсії.

Вид згори фортеці на узбережжя

Останнім часом я дуже полюбила ходити в гори. Чим більше ходжу, тим більше класних маршрутів для себе відкриваю. Іноді просто дух захоплює, коли перед тобою відкривається новий краєвид. Особливо класно в горах зранку і ввечері.

Після чергового класного маршруту, я пробую брати з собою в гори дітей--туди, де простіше йти і де дуже класні місця--гарні стежки, якісь печери, мальовничі руїни, скелі….

Вони врешті йдуть зі мною, але спершу мені доводиться готувати їх морально до екскурсії, бо вдома залишається їхній улюблений телевізор, Плей Стейшн, Нінтендо та інші болячки сучасних діток. Самими квітками і краєвидами діток, на жаль,  в гори не затягнеш.

А ще в горах дуже багато демотиваторів-- треба підніматися вгору, віддирати із штанин якісь колючки і втікати від комах, дивитися під ноги...Усього цього  діти не люблять, тому добровільно витягти їх на природу важко. Хіба що чимось зацікавити.

Емчині квітки

Сто разів уже переконувалася, що мотивація--це найкращий спосіб затягнути людину куди завгодно, навіть, якщо малим доведеться продиратися крізь чагарник і переборювати свій страх темряви, цікавість завжди перемагає.

Сьогодні ми пішли в гори, бо Люсі хотіла знайти там викопні рештки--як мінімум ракушки. Ну, якщо дитина так хоче--то чого б не піти? Для серйозності я навіть принесла їй пластикову лопатку і торбинку--для викопних решток. Ніякий ракушок ми так і не знайшли, але менше з тим.

"комин Дракона"

Як я і думала, у перші ж 5 хв екскурсії на нашому шляху зявилися демотиватори--стежка була занадто камяниста і кругом літало чимало бджіл.

Мамі довелося терміново включати фантазію. Тепер ми йшли не просто в гори, дивитися на руїни фортеці, а нам треба було пройти тихенько, щоб не розбудити дракона (я навіть показала малим рештки якоїсь камяної вежі--димар дракона, і печеру внизу гори--вхід у драконове лігво).     

Емма одразу в це повірила, але Люсі сумнівалася. Але все одно обидві слухали усю цю історію, бо цікаво ж,  що за дракон, чого він не вилазить, як звати його жінку, що він їсть на сніданок і чому вдень спить, а вночі літає.

Взагалі з дітьми цікаво виходить, бо у їхній свідомості реальність якось дивно перемішана з різними фантастичними штуками. Тобто навіть якщо ніяких видимих підтверджень ваша “казочка” не має, то дитина все одно продовжує вірити, бо так влаштована її психіка. І на цьому можна дуже класно вибудувати дитячу мотивацію.

Ми такий дійшли до верхівки гори, подивилися на руїни фортеці, трошки там погуляли, погралися.

Фортеця Байрен

В кінці прогулянки Емма почала верещати, що загубила якогось “особливого” камінчика, без якого вона аж ніяк не погоджувалася вертатися додому. Не проблема. Я взяла зі стежки якусь камінюку (“телефон”) і “подзвонила” цьому камінчику, щоб дізнатися, чи усе з ним добре, і виявилося, що він просто пішов “додому спати”. Ви гадаєте, що мала забракувала таке пояснення? Та нічого подібного! Вона залишилася дуже задоволеною, відпустила мою штанину  і погодилася чемно йти додому.

От така історія.

Мама може скільки завгодно логічно переконувати дитину, що “уже пізно, ти не встигнеш подивитися мультики, скоро піде дощ і ми змокнемо”..., а виявляється, що простіше “подзвонити” камінчику і переконатися, що з ним все гаразд.

Зрозуміло, що після 7-8 років ця стратегія навряд чи подіє на дитину. Але тоді уже можна знайти інші мотиватори. Чого і вам бажаю.

А ось такі прекрасні квітучі дерева мотивують мене: