У гори з дітьми. Як мотивувати дитину дійти до кінця маршруту.

вид на долину з Мондувера

Після вчорашньої  екскурсії в нас іще залишилися сили і бажання сходити в гори ще раз. Мені точно хотілося, а діткам довелося нагадати, що там же залишився наш друг-камінчик...

Словом, ми пішли.

Я вибрала найвищу гору нашої околиці--Мондувер, але екстріму від цієї історії не чекайте, бо ми припаркувалися десь напівдороги до верхівки і піднімалися цивілізованим асфальтом.

Зате попереду нас чекали чудові краєвиди і, звичайно, задоволення від того, що ми таки дістались на самий верх. 70 хвилин підйом, 40 хв спуск і ще 20 на відпочинок.

Не питайтеся в мене, як ми дійшли до кінця, бо, чесно, було кілька моментів, коли я всерйоз думала чи не варто нам вернутися. Але це було до того, як ми згадали нашу вчорашню історію.

Діти не дуже люблять якихось цілеспрямованих зусиль, але якщо ви перетворите ці зусилля на гру, то все буде ок.

Скільки раз таке було, що Люсі ледве волочила ноги на прогулянці, а коли я пропонувала позмагатися з братом, хто швидше добіжить до якогось дерева попереду, то вона давала такого драла, що навіть їй самій ставало смішно.

Сеньйора Камінючка.

Щось таке сталося і цього разу.  Правда, за годину часу довелося придумати кілька "мотиваторів". Спершу була "казочка", в стилі такої, як вчора. Тільки сьогодні про Сеньйору Камінючку. Поки діти слухали про неї, ніхто не скиглив і не просився на ручки.

Потім ми почали "годувати" дірки для стовпчиків, що тягнулися по боках дороги. Оскільки це були "ротики гори", то всім їм треба було "дати поїсти"--кинути всередину якийсь камінчик чи листок. Так ми пройшли ще хвилин 20.

Вид на наше містечко з гори

Залишалися ще кілька поворотів серпентиноподібної дороги, Ми ще трохи відпочили, попили водички і завершили маршрут. На останньому повороті взагалі було смішно, малі кажуть: "Ми більше не можемо"--"То що ви хочете? Вертаємося?"--"Ми хочемо велосипед".

Я кажу, добре, і "дістаю" з кишені 2 "велосипеди". Думаю, зараз почнуть скаржитися, а я відповім, що, вибачте, справжніх великів нема, є тільки уявні. Але вони зробили вигляд, що сіли на велики, і почухали на гору. Я ледве не впала, але проковтнула ржачку і теж "поїхала" на моєму "велосипеді".

Спускатися було взагалі легко--весь час вниз по асфальту. Тільки в кінці дівчата трохи почали буксувати, тоді я запропонувала їм трохи порахувати, бо знала, що ми вже близько біля машини. Коли дитина втомлена, то їй важливо знати, що скоро уже буде відпочинок. Почніть разом щось рахувати. Можна прикинути, що до кінця 300 кроків--і ви йдете і рахуєте вголос з дітьми. Або робите відлік назад. як ми цього разу. Я сказала, що нам залишилося 2хв, щоб дійти до машини, і ми почали відлік назад 120-119-118-117-116....На 60й секунді рівно ми вже стояли поруч з машиною. (щоб було рівно 60секунд, мамі довелося трохи підмахлювати, але скільки радості було у дівчат, що вони дійшли не за 2, а за 1 хвилину!!!)

Дівчата розглядають "гномове ліжко" (ще одна мотиваційна "казочка")

Словом, екскурсія вдалася. Щоправда, нашій манюні знадобилася добряча сієста, щоб відновити сили. Але все одно це краще, аніж знову вигулювати дітей на майданчику. Свіже повітря, нові враження і трошки фізкультури.