--це зовсім малесеньке сільце на межі між горами і долиною Альбайда. Можна рокам жити поруч і не знати про нього. І ми теж би не знали, якби не моя подруга. Ну, і я теж, вирішила не відкладати справу, а одразу поїхати на вихідних, прогулятся, вигуляти дітей і отримати свіжі враження.
Для недільної ранкової екскурсїї це місце якраз те, що треба. За півгодини машиною ми були вже там. А на гору до вежі піднялися за ще півгодини з хвостиком. Разом з нами на верхівку чалапали ще кілька сімей з малюками.
Хоча вежа знаходиться на висоті 500 з вершком метрів над рівнем моря, і підйом не дуже легкий, але плюс в тому, що вся дорога дуже добре адаптована для прогулянок--має сходинки, поручні і веселі скульптурки, які привертають до себе цікавість подорожніх і урізноманітнюють прогулянку.
Згори відкривається чудовий вигляд на простору долину Альбайда. Але мені більше сподобалась історична довідка про саму арабську вежу Ель Паломар, 13го століття. Тут, у Валенсії, взагалі куди не поткнешся, усюди можна знайти залишки мавританської присутності, дарма, що їхнє правління закінчилося ще 800 років тому. І вони, маври, були дуже добрими інженерами, землеробами й архітекторами.
Згори донизу ми спустилися ще швидше, за якихось 20 хв, і трохи прогулялися самим сільцем. Хоча воно і манюсіньке, але дуже симпатичне і якесь затишне. Його мешканці не полінувалися прикрасити парки, будинки і вулиці різними цікавинками. "Забагато вільного часу"--у інтерпретацїї мого чоловіка. А я дуже полюбляю такі вияви народної фантазїї, мені вони глибоко симпатичні. І дітям моїм сподобалися.
Ось таке сільце Каррікола.
Немає коментарів:
Дописати коментар