Недільний ранок у горах. Каррікола релоудед.

Не знаю, чим таким мені сподобалася ця Каррікола, але таки вона мене причарувала. І це при тому, що у сільці цьому усього, як то кажуть, 20 хат. Але люди там, вочевидь, мають креативну вдачу, і різні цікавинки, як я вже розповідала, зустрічаються буквально на кожному кроці.  А ще мені подобаються гори у цій місцевості, бо вони дихають свіжістю від буйної зелені, яка обгортає людину з усіх боків. Поблизу нас, взагалі-то більше лисих гір з кущиками і кактусами. А коло Карріколи--дерева, кущі, квіти і всяка різна трава.
Словом, я вирішила повторити екскурсію.
Сьогодні ми приїхали туди раніше, людей було менше, але прогулянка вийшла ще цікавішою, аніж минулого тижня.
Почну з того, що сьогодні ми пішли іншою стежкою, вона мала більше чудових краєвидів, і окремо ще й оглядовий майданчик з видом на саму арабську вежу. І цієї гори також чудово було видно і ту стежку, що веде до вежі, і всю долину Альбайда.
Давно вже я не зустрічала такої приємної і легкої догори в горах--ти наче і на природі, але не втрачаєш комфорту.

Іще велика перевага піших екскурсійних маршрутів у Каррікола у тому, що більшість із них кругові. Тобто туди ідеш однією стежкою, а вертаєшся іншою.
І так ми дійшли через верх до вежі і звідти спустилися вниз, як і минулого тижня.
Ще раз перечитали казочку про "Рослуху" (негарну рослину), яку написала якась дитина, проілюструвала і отак просто на щитах вивісила на стіні свого будинку. Не втомлююсь перечитувати цю казку, як на мене, то це просто дитячий літературний шедевр. Щоразу сміємося.
Отак прогулялися  та й поїхали до бабусі обідати.